Публікації в пресі

Секрети справжньої дружби

Дружба можлива лише тоді, коли ми маємо щось важливіше від дружби… (Клайв Льюїс, «Любов»)

Кількість користувачів мобільного зв'язку, електронної пошти, Інтернет-чатів і соціальних веб-сайтів на зразок «Однокласники. Ру» чи «В контакті» сягає шалених цифр… Складається враження, що всі раптом зрозуміли важливість і необхідність спілкування, а тут і цивілізація з її новітніми технологіями спішить допомогти, надати, забезпечити… Спілкування є одним із аспектів стосунків і страшенна жага по ньому як раз і виявляє дефіцит останніх, потребу людей в справжніх, глибоких і тривалих взаєминах, які, нажаль, дедалі стають все більшою рідкістю і зберегти останки яких не можна навіть у найкращих музеях…

Не будемо наївно стверджувати, що ніхто не вчить тому, як дружити, як знаходити і утримувати друзів. Порад – більш ніж достатньо. Славетний Дейл Карнегі з його бестселером «Як набувати друзів та справляти вплив на людей» давно перестав бути ексклюзивом. Тепер ідеї стосовно дружби, стосунків, методів їх зміцнення пропонують і пропагують всілякі ток-шоу, гламурні журнали, книжки сучасних гуру «від психології», безліч Інтернет-ресурсів і навіть «мильні серіали». Деякі з них - нижче:

«Справжня дружба можлива лише між людьми з однаковими прибутками» (Пол Гетті, міліардер)

«Друг – це людина, яка знає про вас все, і тим не менш продовжує вас любити» (Джон Аулер)

«Ніколи не оцінюйте людину по її друзям: Іуда мав бездоганних друзів!» (Поль Валері)

«Друзі допомагають нам жити і заважають працювати» (Тадеуш Котарбинський)

«Дружба зазвичай служить переходом від звичайного знайомства до ворожнечі» (Василь Ключевський)

З'явлення ще однієї статті про дружбу – ризик. Легко «пожурити» недалеких і поверхових порадників, розкритикувавши їхні помилки, і зовсім непросто насправді взяти і сказати щось вагоме і суттєве про цю одвічну тему. Втім, спробуємо оцінивши проблеми, з'ясувати сутність Біблійного проекту, те, що задумав Бог, Творець тих, хто має дружити

Серед зазначених проблем слід, на мій погляд, виокремити дві:
По перше, самі рецепти (або якщо таке слово вам не до смаку, то «принципи, ідеї, філософії, теорії») дружби за своїм змістом, природою нерідко є суперечливими, поверхневими, не витримані в дусі традиційних духовних чеснот (милосердя, прощення, самопожертви), а натомість пропонують маніпулювання, ситуативну етику, прагматизм («мета виправдовує засіб») та гедонізм («сенсом життя є моє задоволення»)
По-друге, навіть якщо вам вдасться зібрати лише найкращі принципи, відфільтрувавши все «ідейне сміття», виникає проблема реалізації філософії дружби на практиці. Ті, хто не дуже переймаються самовдосконаленням і щирим бажанням змінюватися на краще, будуть звинувачувати в усьому «несприятливі» обставини, «неможливих» людей та інше ззовні. Ті ж, хто має хоч трохи мужності визнати власні недоліки, дійдуть висновку, що в них самих, глибоко в їхній натурі, десь у потаємних куточках душі живе нестримна сила, що опирається всім намаганням жити правильно, яка виплескує зло, про існування якого в собі ми навіть не уявляли і перед якою ми відчуваємо себе беззахисними і безсилими…

Євангельська оповідь відповідає на обидва запитання. Вона розкриває природу дружби і водночас виступає її силою, тим, що формує і утримує дружбу. Тому розглядайте наступні «секрети» як мозок і душу дружби, думайте, шукайте, рухайтесь від думки до справи…

Секрет перший: май фундамент!


Почнемо з банальної істини: «Дружба – дар Божий»… З одного боку, це – очевидний факт («чого Бог не дав, те за гроші не купиш…»), а з іншого, пробачте, ми іноді схожі на дітей, які, побачивши тата, який щойно повернувся з роботи, біжать до нього, щоб знайти в його пакеті подарунки, гостинці, щось смачне чи цікаве… Тато сам по собі зараз їх цікавить менше, ніж його дарунки… Так само й ми з дарами Божими, дружбою зокрема, поводимось так, ніби Той, Хто їх дає – не вартий уваги, важливі лише речі, які ми можемо отримати від Нього… Ми експлуатуємо Бога, намагаємось, принаймні, просто використати Його у власних цілях… Це – природній наслідок гріха і, більше того, сам по собі він є доказом існування в нас гріховної натури. Відтак, перш ніж вести розмову про «технологію збудування дружби», слід сказати головне: Бог бажає звільнити наше серце від гріховного спадку, відобразити в нашій душі як у чистому дзеркалі незаплямлену красу Свого власного образу, замінити наше обертання навколо свого «Я» з його нескінченними примхами і незадоволенням на іншу, правильну орбіту, центром якої є Він Сам! Дружба – це не миттєве захоплення, не поверхневе спілкування двох поверхневих інтересів, не прагматичне партнерство за зразком «ти - мені, я - тобі», а виявлення зрілого характеру,стрижнем якого є не егоїзм, не жага самозадоволення, а Бог і Його принципи життя. Це – фундамент дружби. Слід додати, що одній з найважливіших заповідей Біблії «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матв. 22:39) передує інша, з якої все починається: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Матв. 22:37). Якщо дружба – це виконання заповіді любити ближнього, то шлях до неї починається з любові до Бога. Не слід відмахуватись, кажучи «така складна філософія, досить мати здоровий глузд і бути більш-менш комунікабельним»! Проте, якщо ми шукаємо не просто приятелювання, не просто партнерства у діловій справі чи випадкового спілкування, нам потрібен справжній, надійний рецепт дружби, стосунків – від Автора всього, від Бога – Творця. І такий рецепт дасть результат, який витримає випробовування часом, помилками, людською недосконалістю

Секрет другий: не шукай свого!


Розквіт епохи прагматизму, що в будь-якій справі оцінює рівень користі, вигоди (варіант: «ефективності»), можливість отримання прибутку, не обминув увагою і дружбу. Навіть якщо ви не задаєте питання прямо: «Що я матиму з цього?», підсвідомо десь дихає очікування щастя, яке нам має принести ближній – своїми увагою, турботою, часом, грошима… Знов-таки, філософія «дружба – це – те – що – ти - робиш – для - мене» намагається зайняти місце заповіді «Люби свого ближнього, як самого себе». Зверніть увагу, позиції абсолютно протилежні і несумісні: «Я - для друга» чи «Друг – для мене»? За великим рахунком, ми прагнемо жити в своєму егоцентричному світі і уявляємо моментом щастя стан, коли світ обертається навколо мого «Я». До речі, іншим ми не поспішаємо віддавати право жити в такий само спосіб, адже їхнє «Я» не таке цінне і вагоме, як наше! Насправді, таке обожнення свого «права на щастя» є поклонінням собі, замість поклоніння Богові. Це - ідолопоклонство, але не історичне (пережиток релігійної історії минулого людства), а буденне (факт мого власного реального сьогодення). І знову ми повертаємось до тандему двох найбільших заповідей – любові до Бога і ближнього…
Любити – значить думати, бажати і піклуватися, насамперед, не про себе і свої бажання, а про нього (про неї), про те, як допомогти, зарадити, підтримати, застерегти, зберегти… Більше того, оскільки любов до ближнього витікає з вищої любові – до Бога, то піклування про добро ближнього не означає сліпе задовольняння будь-яких його (її) примх і забаганок… Любов до ближнього має на меті допомогти йому тим, що схвалює Бог, що дасть йому самому змогу стати ближче до Бога, любити Його всім серцем і душею.
Але ж знов, без Бога Самого, без Його особистої дії в моєму чи вашому серці, без Його найвищого і наймилосерднішого спонукання, цей найправильніший принцип в ліпшому разі приречений бути гаслом, безсилою декларацією. Тому-то дуже слушно звучать слова молитви Святого Францизка Ассизького: «Боже! Даруй мені не так шукати втішення, як утішати; не так прагнути, аби мене зрозуміли, як розуміти інших, не так бути тим, кого люблять, як любити інших! Адже, даючи, ми отримуємо, прощаючи, знаходимо прощення для себе, і помираючи, народжуємось для нового життя!»

Секрет третій: будь щирим!

Мені подобається вислів «Те, ким ти є, важливіше від того, що ти робиш». Дружба – це не просто вчинки, це - характер. Бути справжнім, не грати, не вдавати з себе неабикого… Лицемірство – це хвороба, яка нагадує про акторську майстерність в театрі. Звикнутись із своєю роллю легко, але де твій друг знайде тебе самого, таким, як ти є? Чи задовільнить нас самих така ж штучна, пластмасова, дружба з іншими? Тому-то Христос казав Своїм учням: «Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство! Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться» (Лук.12:1,2) Того ж навчав і апостол Петро: «відкладіть … лицемірство» (1 Пет. 2:1). Бути щирим, відкритим – небезпечно. Особливо, якщо не раз тобі «плювали в душу» саме ті, від кого ти менше всього чекав… Більшість людей обирає акторство лишень тому, що так спокійніше, не страшно, що хтось нанесе тобі нову рану, або розворушить стару. Цікаво, що лицемірство прекрасно адаптується до релігійних почуттів. Релігія не заважає бути лицеміром і фарисеї, про яких ми читали щойно, якраз такими і були. Більше того, те ж саме, що фарисеї зробили з Христом, віддавши Його на хресні страждання і ганебну смерть, те ж саме лицемірство рано чи пізно робить з дружбою! При цьому не має значення в якій масці розгулює акторство – з обличчям щастя, образи, грубості чи навіть святості. Тому будьмо берегти свої обличчя від масок і сподіватися, що пожнемо те, що сіємо, адже рано чи пізно наша власна маска зустрінеться з такою ж маскою «друга»…

Секрет четвертий: змінюй себе!

Ми – недосконалі. Можливо, в різній мірі, але хто оцінює мою міру і міру іншого? Чи не я сам? Знаючи, що нам не притаманна об'єктивність в оцінюванні власних вад, Христос навчав учнів: «І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого» (Матв. 7:3-5) Христос не випадково вживає слово «брат», ніби підкреслюючи близькість стосунків з тим, хто обурює нас власною негідністю. І ось у чому проблема: ми не бачимо великих власних вад, натомість помічаємо найдрібніші недоліки брата. Ми прагнемо змінити, передусім, його, в той час як треба почати з себе. Дружба це, так би мовити, інструмент Божого шліфування нас самих! Назвемо це «негативним аспектом дружби» (маючи на увазі негатив по відношенню до своїх власних вад). Але Бог також бажає, щоб ми побачили око «брата свого» кращим, ніж своє власне. Це – другий, «позитивний» аспект. Клайв Льюїс підкреслив його в одній зі своїх книг: «Дружба не є винагородою за розум чи смак, а є знаряддям Божим. З її допомогою Господь відкриває нам красу іншої людини. Ця людина не краще сотень інших, але ми побачили її. Як і все добре, краса ця – від Бога і тому в справжній дружбі Він її примножує»

Секрет п’ятий: не будь облесливим

Є такий спосіб «збереження» дружби: говорити лише приємне, те, що подобається і уникати всіма способами будь-якої прямої розмови про те, що слід виправити чи змінити… Приблизно так вчиняє лікар, який говорить хворому, що в нього все гаразд і не треба ні про що хвилюватись. До речі, згадуваний нами Дейл Карнегі як раз і починає свою славетну книгу про те, як набувати друзів, з розділу «Якщо хочеш зібрати мед, не перекидай вулик», де виступає проти будь-якої критики по відношенню до інших заради «збереження дружби» (чесно кажучи, не знав, де слід поставити лапки – чи то на слові збереження, чи на дружбі). Біблія наказує нам, «щоб були ми правдомовні в любові» (Єф. 4:15). Характер друга має проявитися в тому, щоб не різати «правдою», і не замащувати «любов’ю», але мати це благочестиве поєднання, гармонію правди і любові. Насправді, любов без правди – це лицемірство, а правда без любові – жорстокість. Справжній друг уміє бути, як образно висловився Соломон, своєрідною ювелірною прикрасою: «Золотая сережка й оздоба зо щирого золота це мудрий картач для уважного уха» (Прип. 25:12). І навпаки, «Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому» (Прип. 27:14). Облесливість – не збудує дружби, а грубість може її загубити, тому будьте «правдомовні в любові»!

Секрет шостий: будь жертовним!

Перед тим, як піти на хресні страждання і смерть, Христос відкрив Своїм учням найглибший секрет дружби: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Iван.15:13) Практично про це ж казав перед цим Соломон: «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом» (Пр.17:17). Неможливо оцінити міцність дружби, її дійсну силу в «тепличних умовах». Друзі можуть разом сходити в кафе, поїхати на рибалку, подорожувати чи займатися улюбленою справою. Але не там дружба проходить тестування, перевірку на справжність… Коли друг захворів, коли потрапив у скруту, коли втратив роботу, коли горе спіткало його найближчих рідних, ось де можна розгорнутися дружбі, ось де вона дихає на повну силу! І це – природньо, оскільки цінне і повинно дорого коштувати. Без зайвої патетики, повертаючись до слів Христа про покладання душі (тобто життя) за друзів, можна сказати, що вартість дружби і вартість життя – рівні. Як правило, від вас не потребують віддівати життя за друзів, але чи спроможні ви на очевидно невеликі жертви? Знайти час провідати друга, вислухати його сповідь, сприйняти його біль власним серцем, знайти слово мудрої втіхи і поради для його ситуації? «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Лук.16:10)

Секрет сьомий: майте спільні цілі і цінності

Здається, Антуан Де-Сент Екзюпері стверджував, що дружба означає дивитися не одне на одного, а дивитися в одному напрямку. Мова не іде про знаходження власної «копії» або «тіні», яка б в точності повторювала кожний твій рух. Немає двох однакових відбитків пальців, немає двох однакових людей. Але, насправді, що приваблює мене в тому, кого я хотів би мати за друга? Чим він живе, чого я можу від нього навчитися? Чи є мій друг тим, на кого я б хотів бути схожим? Що наближає нас один до одного? Тут слід додати, що не завжди «спільне» означає «добре». Як сказав классик, «Кожна дружба – це бунт. Бунт мудрих проти розбещеності чи бунт розбещених проти мудрості, бунт добрих людей проти ганебного середовища чи бунт ганебності проти добра». Згадується прикрий випадок з Євангелії про те, що знущання двох можновладців – Понтія Пілата та царя Ірода – над Христом, їхнє спільне зло, зміцнило їхні стосунки: «Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними булла» (Лук.23:11,12). Тому Святе Письмо наказує ретельно ставитися до цінностей людей, яких ми робимо своїми друзями: «Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!» (1Кор.15:33)
Насамкінець, слід сказати, що дружбу неможливо розкласти на складові – як закон у формулі. Її не можна просто створити за рецептом, як варять борщ. Неможливо завести друзів як «заводять» собаку чи кішку. Дружба можлива лише тоді, коли ми маємо щось важливіше від дружби… І тому, якщо всі наведені поради мають знов-таки повернути нас до Першоджерела – Бога, «Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь» (Рим.11:36)

В'ялов О.О., директор
приватної школи «Початок мудрості» (м. Харків)

02.12.2009