Публікації в пресі

Учитель християнської етики - хто він?

Учитель – хто він? Сучасний педагог сучасної школи – яка його роль, ким він виступає перед учнями, батьками, колегами,.. перед Богом? Актор, психолог, лектор, поліцейський? Ходяча енциклопедія, ментор, політично активний? Знавець інтерактивних технологій, філософ? Той, хто живе на жалюгідну (в принципі) заробітну платню та замість вечері для рідних готує (після роботи!) поурочні плани? Спеціаліст зі збору батьківських коштів на ремонт класу (який відбуватиметься за рахунок його ж власної відпустки)?

Особливої значущості питання «хто він?» набуває тоді, коли йдеться про трохи поки що незвичного вчителя – учителя християнської етики. Чи може, наприклад, учитель, який не вірить так як християни, викладати християнську етику? А чи зможе вчитель-християнин так подати цей предмет, щоб у класі, де навчаються діти різних конфесій (а також ті, які взагалі не сповідують християнства), не спалахнув релігійний конфлікт, суперечка? Неспростовно очевидним є той факт, що подібний конфлікт легше розпалити, ніж загасити… Чи може, скажімо, священнослужитель викладати християнську етику в школі, якщо немає спроможного і достойного вчителя? А як відібрати цих «достойних» учителів, щоб не лише розповідали (хоч би і правильно за змістом), а й власним прикладом направляли учнів до християнської етики?

Безперечно, реальність вноситиме свої корективи в ідеальну картину справ, але якою є ця «ідеальна картина»? Спробуймо відшукати разом відповідь на поставлене вище запитання – «учитель християнської етики – хто він?».

ДУМКА МІНІСТЕРСЬКА…

На думку державних мужів предмети духовно-морального спрямування (тобто і християнську етику) мають викладати вчителі (зверніть увагу – не священнослужителі!), які пройшли відповідну педагогічну підготовку у вищих навчальних закладах. Важливий момент – школа, вчителі не можуть позбутися відповідальності за моральне виховання учнів, переклавши її на священнослужителів. Іншими словами, справою вчителя є не лише академічне навчання, а й виховання, прищеплення духовності, благочестя, моралі. Формально, так вважали і раніше, але, погодьтеся, сьогоднішню школу все частіше оцінюють за відсот-ками випускників, що вступили до ВНЗ, за кількістю переможців, що здобули перші місця на всіляких конкурсах і олімпіадах, за рейтингами успішності «зрізів знань» та державної підсумкової атестації… Що ж до виховання часто справа далі від звичних гасел не йде. В ліпшому разі прозвітуємо про кількість проведених заходів, а про якість і впливовість цих самих заходів та реальні зміни в особистості конкретного Колі чи Васі делікатно промовчимо… Отже, християнська етика має покращити стан справ з реальним вихованням у школі.

Наступна ключова думка – про «відповідну педагогічну підготовку» – по суті означає, що вчитель не може вчити інших, доки не навчиться сам. Безперечно, можна поставитися до цього формально і (перепрошую за вульгаризм) «купити диплом». Але юридичне право на викладання, що надається людині з дипломом, не скасовує потреби в наявності морального права, а його має лише той, хто сам учиться і виховує себе, хто сам змінюється і зростає!

Нормативні документи рекомендують при підборі кадрів для викладання предмета християнської етики враховувати думку педагогічного колективу та батьківського комітету навчального закладу. Тут відчувається (принаймні мені) турбота про те, щоб вибір припав на достойного, щоб випадкові люди не потрапили туди, де йдеться про духовність, праведність, святість, благочестя… Погодьтеся, раніше нам не доводилося чути про врахування думки педагогічного колективу та батьківського комітету школи щодо кандидатури вчителя, скажімо, математики або ж хімії. Проте, саме таким – обережним, зваженим – має бути підхід до вибору вчителя, якому працювати не лише і не стільки з інтелектом (у його формальному вимірі), скільки з душами – цінностями, чеснотами, глибинними відчуттями дітей, до яких відносяться прагнення до внутрішнього очищення, віра, любов, примирення й стосунки з Богом і ближніми…

ДУМКА УЧИТЕЛЬСЬКА…

Учительська позиція є важливою, передусім, тому, що вчитель є професіоналом. Як у справі будівництва компетентним є будівничий, у справі бухгалтерській – бухгалтер, так у справі педагогічній – учитель. Анкетування, проведене мною серед учителів, дало наступні результати:

ЯКИМИ ЯКОСТЯМИ МАЄ володіти УЧИТЕЛЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ?

Бути високодуховною людиною, особистістю.

Людиною, яка постійно навчається, пізнає себе і Бога.

Бути прикладом для учнів.

Компетентним у питаннях християнства, читати багато християнської літератури.

Щиро вірити у Христа Спасителя.

Уміти викладати інтерактивно, не зловживати лекціями і монологом.

Має бути обізнаним з особливостями різних деномінацій, але в ході уроку дотримуватися «золотої середини» і не агітувати за ту чи іншу конфесію.

Уміти спілкуватися з батьками, мати авторитет серед учнів.

Безумовно, серед названих характеристик є такі, що мають бути притаманні будь-якому вчителю взагалі (володіння методикою викладання, уміння будувати стосунки з учнями та їхніми батьками). Але особливої уваги заслуговують специфічні якості, в яких тісно переплітаються особистісне і професіональне (духовність, щира віра, теологічна компетентність, прагнення зростання і самовдосконалення). Нещодавно до мене потрапив текст клятви Гіппократа, яку традиційно дають лікарі перед початком їхньої практики. Здається, що сьогодні це стало пересічною формальністю, але колись для перших представників «касти лікарів» було вкрай важливо сповідати моральні принципи і чесноти, якими вони керуватимуться в своїй роботі. Моральний образ вчителя, як і лікаря, є пріоритетним питанням, адже знання самі по собі можуть бути як добром, так і лихом – залежно від того, в яких руках вони знаходяться… Окремо, на мій погляд, слід приділити увагу питанню впливовості вчителя. З одного боку, цей вплив має бути якнайпотужнішим. Передання духовності, віри, моральних чеснот, прагнення власним прикладом ствердити зміст уроку в душах дітей – усе це потребує справжнього впливу. Без нього не буде результату, не відбуватимуться зміни в цінностях, уподобаннях і прагненнях дітей. Проте, говорячи про вплив, слід неодмінно пам’ятати про те, що Україна – поліконфесійна держава і що в одному класі можуть зібратися діти, які зі своїми батьками відві-дують богослужіння в різних конфесіях. Тут учителеві християнської етики слід проявляти мудрість і гнучкість, щоб уникнути суперечок «Чия церква краща?» і «Де правильно вчать?». Безумовно, факт належності самого вчителя до певної християнської деномінації є частиною його власних переконань, але задля збереження взаєморозуміння і злагоди в школі та суспільстві слід бути вкрай обережним і пам’ятати слова Августина Блаженного: «В головному – єдність, в другорядному – свобода, в усьому – любов».

ДУМКА БАТЬКІВСЬКА…

Зрештою, саме батьки (а не держава чи державні інституції) виступають замовниками освітніх послуг. Відтак, не можна ігнорувати їхні сподівання, очікування і бачення. На думку опитаних мною батьків, учитель християнської етики має бути:

Порядним, зразком для учнів, з вищою освітою.

Здатним індивідуально підходити до учнів, навчаючи спілкуватися, радитись, ділитися думками.

Відкритим, щирим, чемним.

Вірити в Ісуса Христа, добре знати Біблію.

Сконцентрованим на вихованні характеру, а не на прищепленні релігійних обрядів.

Вірити в те, чого навчає: діти тонко відчувають фальш.

Людиною, для якої Біблія є авторитетом.

Таким, що сприяє формуванню цінностей і пріоритетів учнів.

Люблячим Бога, дітей та цінності, які передає.

Вихованим, інтелігентним, лояльним, коректним.

Добрим і мудрим, що поважає людей незалежно від їхньої раси та віросповідання.

Небайдужим, цікавим, здатним достукатись до сердець дітей.

Чуйним, віруючим, люблячим не на словах, а на ділі.

Слід зауважити, що декілька батьків не висловили думки щодо необхідності християнської етики (цікаво, що самі вони – християни!), а деякі вважають, що викладати християнську етику має священнослужитель, а не вчитель. Утім більшість (95% опитаних) бажають, щоб християнська етика викладалася, але тільки коли є вчитель, який відповідав би зазначеним вище вимогам. Цікаво, що позиція вчителів і батьків (назвемо їх разом «групою дорослих») практично збігається і доводить наявність спільного бачення щодо введення нового предмета і компетентності вчителя, який викладатиме його.

ДУМКА УЧНІВСЬКА…

Насамкінець хочу відзначити, якої думки дотримуються самі учні. Серед опитаних мною випускників 9 і 11 класів – діти з християнських (різних конфесій) та світських родин. Проте, незалежно від religious grouping, висновки дітей – практично однозначні. Читайте, міркуйте, аналізуйте …

Безумовно, думка дітей часто виступає в статусі «дорадчого голосу», вона не має вирішальної сили, як параграфи та пункти положень і наказів. Однак, Сам Христос зауважував: «Царство Боже є для таких…Щиру правду кажу вам, якщо хто не прийме Божого Царства як дитина, той не увійде до нього» (Мр.10:14-15). Це – для дорослих, досвідчених, компетентних…. Актуальність дитячої думки в тому, що діти не розмінюються на дрібниці і доволі слушно визначають як, хто і для чого має викладати християнську етику. Знову-таки, позиція дітей відображає слушність думки, визначеної дорослими: «Вчитель християнської етики має особисто знати Бога, Біблію, жити згідно з заповідями, бути зразком для наслідування, любити дітей».

ДУМКА БОЖА…

Згадую випадок, що кілька років тому трапився на одному з солідних педагогічних форумів, де брали участь понад 150 учасників з приблизно 30 навчальних закладів разом із представниками системи управління освіти. Мій хороший знайомий, також директор школи, виступав з доповіддю про завдання школи щодо прищеплення учням навичок здорового способу життя. Доповідь як доповідь і все було б нічого, якби на завершення свого виступу він не звернувся до залу з проханням підняти руку тим, хто не палить і не вживає алкоголю. Після короткого моменту ніяковості (чомусь згадується німа сцена в «Ревізорі») піднялося десь чотири руки (разом з моєю). Запитання ж, що поставив доповідач: «А як же ви збираєтеся пояснити дітям, що варто уникати шкідливих звичок, живучи з ними самі?» – так і залишилось без відповіді… Важливий факт, про який, на жаль, часто забувають, – учитель учить не просто змістом освіти, методами навчання, прийомами педагогічної техніки… Вчитель учить, передусім, СОБОЮ! До речі, саме вчитель може завдати найбільшої шкоди дітям й іміджу християнської етики, якщо його слова і діла не збігатимуться, а суперечитимуть одне одному! Про це ж заявляв і апостол Павло, кажучи вчителям свого часу і наступних епох: «Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш!» (Рим. 2:21). Отже, хочеш виховати ідеальну особистість в учневі, почни з виховання її в самому собі! Якщо ти збираєшся обговорювати з дітьми такі поняття як покаяння, прощення, примирення, любов до Бога і ближнього, то чи стали вони твоїм власним досвідом? Як сказав один відомий педагог, «щоб дати комусь грами, треба мати кілограми, а щоб мати кілограми, треба через себе пропустити тонни». Перед тим, як звіщати про етику стосунків у шлюбі, про етичне ставлення до колег і конкурентів у бізнесі, про виконання заповідей Божих політиками і науковцями, треба в своєму власному житті привести все згадане до ладу і розставити правильно всі крапки над «і». В Святому Письмі є доволі застережливі слова, що Бог сказав через апостола Якова: «Брати мої, хай небагато хто стає вчителями, знаючи, що приймемо більший засуд» (Як.3:1) Бути вчителем – велика відповідальність непросто перед батьками, адміністрацією і самими учнями, а передусім – перед Богом. Чи усвідомлюємо ми її?

Розмова про те, яким має бути вчитель християнської етики, лише розпочалася. Неможливо «охопити неосяжне» декількома абзацами друкованого тексту, але як казав славнозвісний Штірліц у «Сімнадцяти миттєвостях весни», ці міркування можуть стати «інформацією до роздумів». Якщо ви – вчитель (християнської етики, математики, англійської чи фізкультури), якими цінностями ви живете? Що є вашими життєвими пріоритетами? Чи впливаєте ви на своїх учнів, який «заряд» цього впливу – позитивний чи негативний? Якщо ви – батько, що ви прищеплюєте вашим дітям? Адже ви – вчитель і вихователь, даний Богом вашим дітям… Чи співпрацюєте ви зі школою (крім питання здачі грошей до «класної каси» та відвідування час від часу батьківських зборів)? Якщо ви – учень, студент, то якими є сьогодні ваші життєві цілі та цінності? Чого ви навчаєте інших власним прикладом, словами?

Олександр В’ялов

ТЕСТ ОСОБИСТІСНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ВЧИТЕЛЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ

1. Чи є Біблія, Слово Боже, авторитетом для мене, підставою для прийняття життєвих рішень? Які приклади цього я можу навести зі свого життя? Чи прочитав я Біблію повністю хоча б один раз?

2. Чи знаю я основний зміст Біблії, Старого і Нового Завітів – основні події, описані в Євангелії, та їхнє значення, 10 заповідей, заповіді блаженства, псалми, приповісті Соломона?

3. Чи розумію я зміст ключових понять християнства – праведність, святість, гріх, викуплення, спасіння, молитва, покаяння, віра, духовне зростання, духовність?

4. Чи маю я віру, справжню віру в Бога, Якого відкриває Біблія? Чи можу я сформулювати в 5-7 реченнях основні істини, в які я вірю на підставі Біблії?

5. Чи є Бог пріоритетом номер один у моєму житті? Як я можу це довести?

6. Чи можуть мої ближні (діти, чоловік, колеги, сусіди, батьки учнів) засвідчити, що знають мене як чеснотну, благочестиву, богобійну і відповідальну людину?

7. Чи маю я шкідливі звички (вживання алкоголю, тютюнопаління) або невиправлені гріхи (непрощення, марнослів’я, бруднослів’я, спалахи гніву, нечесність)?

8. Чи вмію я поважати і терпляче ставитися до несхожих на мене людей, поєднувати вимогливість і доброзичливість?

9. Чи дотримуюсь я біблійних заповідей в контексті того, як я ставлюся до членів моєї сім’ї, як витрачаю гроші, як проводжу вільний час, як виконую свої обов’язки на роботі?

10. Чи виховую я своїх власних дітей на прикладах біблійних чеснот? Чи навчаю їх шанувати Бога і любити ближнього?

11. Чи впливає моя віра на мою мову? Чи притаманні мені облесливі слова, запобігання перед людьми, зухвалість, брутальність, образливі жарти, непристойні вирази?

12. Чи уникаю я духовного забруднення через перегляд фільмів, що пропагують насильство або непристойність? Через читання книг, журналів, через слухання радіопередач, де нехтуються біблійні цінності та чесноти?

13. Чи пройшов я через покаяння, сповідання гріха, посвячення самого себе на служіння Богові?

14. Чи переконаний я, що маю дар учителя і покликаний Богом на викладання християнської етики? Чому я так вважаю?

15. Чи вмію я молитися? Чи не є молитва лише «засобом пожежогасіння» в критичних ситуаціях?

16. Чи маю я досвід того, як Бог відповідав на мої молитви?

ЯКИМИ ЯКОСТЯМИ, НА ВАШУ ДУМКУ, МАЄ БУТИ НАДIЛЕНИЙ УЧИТЕЛЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ? ЧОМУ?

Він повинен бути християнином і любити дітей.

Мати бажання викладати християнську етику.

Cам повинен бути обізнаним у цій науці.

Наділений духовністю, ввічливістю, любов’ю до учнів і до Бога.

Повинен розуміти, що викладає, та викладати від щирого серця.

Бути духовною людиною.

Добрим, чесним, вихованим.

Повинен жити за стандартами християнської етики, щоб бути прикладом для дітей.

Любити Господа всім серцем, мати власний досвід християнського життя (щоб розповісти про пережите з Христом), регулярно читати Біблію.

Має бути довготерпеливим, люблячим, розуміючим.

Добре знати Біблію, можливо, закінчити біблійну семінарію. Також повинен мати терпіння вислухати спокійно тих, хто не погоджується з ним.

Такий учитель повинен бути богословом.

Мати особисті стосунки з Богом, бути порядною людиною.

Бути мудрим та досвідченим, щоб зрозуміло та впевнено викладати свій предмет.

ЧИ МОЖЕ ВИКЛАДАТИ ХРИСТИЯНСЬКУ ЕТИКУ ЛЮДИНА, ЯКА НЕ Є ХРИСТИЯНИНОМ? ЧОМУ?

Учитель повинен сам жити так, як він учить дітей.

Учитель не може розповідати про Бога, якщо він не вірить у Нього.

Той, хто вчить, має розуміти сам, про що він учить. Отже, такий учитель обов’язково має бути християнином.

Ні, тому що він не пережив зміни в своєму житті.

Навіть якщо вчитель добре знає Біблію, але не має Бога в своєму серці, він не може викладати християнську етику.

Учні не будуть вірити в те, чого вчить учитель, якщо він сам у це не вірить.

У принципі, може… Усе вивчить і перекаже, так може будь-хто… Але слід жити цим, а не просто знати теорію…

Якщо Боже Слово і Сам Господь не є авторитетом для вчителя, то такий учитель не зможе викладати християнську етику.

Такий учитель має бути християнином. Немає значення яким – православним, католиком, протестантом – але він має сам вірити в те, чого вчить учнів. Він має проповідувати євангельське вчення, а не власні погляди.

Цей предмет слід глибоко відчувати серцем, щоб донести його до учнів, тому викладати його може лише християнин.

УЧИТЕЛЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ ОЧИМА УЧНІВ РІВНЕНЩИНИ (5-8 кл.)

ЯКИМ МАЄ БУТИ ВЧИТЕЛЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ?

Учитель християнської етики повинен бути добрим, щедрим, чесним, справедливим, лагідним, не сваритися, адже сваритися – це гріх, привітним, має добре пояснювати теми про Бога, знаходити спільну мову з дітьми, мудрим, не стільки красивим як розумним, відвертим, щоб поважав дітей, веселим, співчутливим, має розуміти дітей та допомагати їм, бути мирним та дружнім.

Він повинен знати християнську віру, вміти вселяти її в серця дітей, яких навчає.

Християнська етика – унікальний предмет, тож і вчитель повинен бути унікальним.

Повинен бути віруючою людиною, адже без віри він не зможе відкрити нам, учням, усіх таємниць християнської віри.

Ідеалом для наслідування для кожної дитини.

Учити дітей молитися та ходити з дітьми до церкви.

Виконувати Заповіді Божі.

Повинен навчати від щирого серця.

ЧИМ УЧИТЕЛЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ ПОВИНЕН ВІДРІЗНЯТИСЯ ВІД ІНШИХ УЧИТЕЛІВ?

Не повинен кричати на дітей, говорити спокійно.

Головне, щоб був відвертим.

Має бути справедливішим від інших учителів.

Одягатися нормально, а не носити міні-спідницю.

Відрізнятися вірою та теплотою душі.

Навчити дітей так, щоб вони жили задля Бога.

Повинен навчати дітей творити добро, адже діти в більшості творять зло.

Відрізнятися характером та поведінкою.

Відрізнятися розумінням, вмінням підтримати дитину в тяжку для неї хвилину.

Відрізнятися тим, що духовно та морально підкріплює дитину.

Учитель християнської етики розповідає те, що точно потрібно в житті, воно знадобиться як в дитинстві, так і в дорослому віці.

Я хочу, щоб у нашій школі було більше таких учителів, як наша учителька християнської етики.

Інші вчителі дуже строгі, можуть дати щигля, а вчитель християнської етики такого не повинен робити.

Учитель християнської етики направляє на правильний шлях, до Бога.

Має бути духовно вищим від інших учителів.

Кожен учитель повинен рівнятися на вчителів християнської етики.

Відрізнятися своїм духовним світом.

Уміти тримати владу над школярами, щоб ми більше слухалися на уроках.

Учителю не потрібно бути надто строгим, але щоб слухались, має бути дисципліна.

Учитель християнської етики відрізняється розумом і знаннями.

Моя вчителька найкраща в світі, бо вона читає Біблію, а інші вчителі не читають її.

01.06.2008