ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ?

1. Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо).

Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Це дає їм підтримку в подоланні травматичних ситуацій. Як приклад нормального укладу життя- виконання домашніх завдань та режим навчання, прогулянки в звичний час, традиційне чаювання родиною, ритуали відходу до сну.

2. Будьте готові до регресії у розвитку дитини і не сваріть за це, не висміюйте.

У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним. Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; підліток може захотіти спати з батьками…)

3. Створюйте «острівки безпеки» в морі щоденного стресу.

• Грайте.
• Розповідайте історії. Просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо- це заспокоює. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись.
• Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу». Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли. Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт.
• Говоріння та слухання. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.
• Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею.
• Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.
• Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації.

Частіше обіймайте дитину і стежте за своїм станом,

не транслюйте власну тривогу.

Спокійні ви- спокійна дитина.

Рекомендації укладено на основі матеріалів онлайн-конференції на тему «Кризове втручання» (референт: Барбара Прайтлер – кандидат психологічних наук, психотерапевт при віденському центрі допомоги жертвам катувань та війни, супервізор)